Застосування категорій справедливість, добросовісність і розумність у цивільному праві: питання теорії та практики

Бурлаков С. Ю.
доцент кафедри цивільно-правових дисциплін ХНУ імені В. Н. Каразіна, партнер Юридичного товариства «Юрпайінтел», кандидат юридичних наук

Серед загальних засад цивільного законодавства п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) визначає справедливість, добросовісність та розумність. У вітчизняній правовій науці визначення поняття категорій «справедливість», «добросовісність», «розумність» є предметом чисельних дискусій. Попри існування досить значної кількості публікацій відсутнє визначення поняття цих категорій. Окрім того, вчені розглядають їх переважно як окремі принципи цивільного права.

Метою цієї статті є з’ясування змісту і визначення поняття категорій «справедливість», «добросовісність», «розумність» у цивільному праві, а також правил їх застосування.

Розумність і справедливість. Указані категорії є одними з визначальних засад цивільно-правового регулювання суспільних відносин і вживаються в багатьох положеннях ЦК України. Так, наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У частині 1 ст. 627 ЦК України зазначається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 652 ЦК України у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Згідно з ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Так, наприклад, у рішенні господарського суду Волинської області від 20 грудня 2006 р. у справі № 05/92-92 зазначалося, що свої вимоги позивач обґрунтовує, посилаючись на такі обставини: невідповідність оспорюваного договору положенням п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 6, ч. 1, ч. 3 ст. 92 ЦК України, ч. 1 ст. 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; посадова особа позивача, підписуючи договір, діяла не відповідно до Закону, не розумно, не добросовісно і не в інтересах юридичної особи, яку вона представляла; договір застави забезпечує лише інтереси ТзОВ КБ «З» і в цілому суперечить інтересам АКБ «П» та загальним засадам цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності; укладенням договору застави та подальшим зверненням стягнення у порядку, передбаченому у п. 3 цього договору, позивач був позбавлений права на отримання грошових коштів за договором про міжбанківське кредитування №1009/1. Втім у задоволенні вимоги про визнання з цих підстав договору недійсним було відмовлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЦК України у разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов’язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.