Засоби адміністративно-правового регулювання діяльності інститутів спільного інвестування в Україні

Бєлкін М. Л.
заступник директора ТОВ КУА «Профіт», лауреат Премії академіка Михайленка, м. Київ

Як доводить світовий досвід, успішний розвиток економіки значною мірою залежить від її насичення інвестиційними коштами [1]. Одним із поширених у світі способів інвестування є спільне інвестування [2]. Згідно із Законом України (далі — ЗУ) «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (далі — ЗУ «Про ІСІ»), інститут спільного інвестування (далі — ІСІ) — це інвестиційний фонд (корпоративний або пайовий), який провадить діяльність із об’єднання (залучення) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Отже, завдання системи ІСІ полягає у збиранні коштів у дрібних інвесторів, концентрації їх у спеціальних інститутах (ІСІ) та вкладанні їх в об’єкти інвестування.

Схема функціонування такої системи наведена на рисунку. Ця схема ілюструє той факт, що дрібні приватні інвестори (а іноді і власники значних капіталів, які не бажають самостійно вкладати кошти в реальний сектор економіки) вкладають кошти безпосередньо в ІСІ, а навзамін отримують цінні папери цих ІСІ — інвестиційні сертифікати пайових ІСІ або акції корпоративних ІСІ, а також доходи за цими цінними паперами у вигляді дивідендів та/або збільшенні їх вартості. На схемі також показано, що управління ІСІ здійснюється компанією з управління активами (далі — КУА), для яких управління активами є професійною діяльністю на фондовому ринку на підставі ліцензії, що видається Державною коміcією з цінних паперів та фондового ринку (далі — ДКЦПФР). Отже, сукупність КУА та ІСІ становлять головний інструментарій спільного інвестування. Ці інструменти перебувають під зовнішнім державним регуляторним впливом (ст. 56 ЗУ «Про ІСІ»). Отже, виникає питання дослідження необхідності та засобів такого державного впливу.

Видається очевидним, що держава та суспільство мають об’єктивну потребу в розвитку інвестування, оскільки саме це є запорукою розвитку економіки і в кінцевому підсумку соціальної сфери і добробуту громадян. Головною метою державного регулювання інвестиційної діяльності є створення конкурентного середовища інвестування, реалізація програм структурної перебудови економіки, інвестування промислових галузей і реалізація державних інвестиційних програм [3], а також захист інвестицій. Останнє підкреслюється в роботі [4], а також у ст. 19 ЗУ «Про інвестиційну діяльність». Згідно зі ст. 11 цього Закону, державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. У роботі [5, с. 24, 26] інвестиційна діяльність визначена як один із головних об’єктів державного регулювання економіки і одночасно як засіб (механізм) регуляторного впливу на економічні процеси. У виданні [6, с. 4] наголошується на тому, що інвестиційну діяльність слід розуміти як врегульовану державою діяльність, яка має адміністративно-правовий, фінансово-правовий і цивільно-правовий характер. Інвестиції як ключовий момент інвестиційної діяльності — це економічна категорія. Однак процес здійснення інвестиційної діяльності — економічні суспільні відносини — вже стають об’єктом регулювання правовими, у тому числі й адміністративно-правовими засобами.

Суттєвим внутрішнім джерелом інвестицій у будь-якій країні є заощадження дрібних потенційних інвесторів, а найбільш поширеним та привабливим механізмом їх залучення до різних ланок економіки виступає спільне інвестування як об’єднання коштів багатьох суб’єктів з метою їх розміщення у цінні папери, що є предметом діяльності ІСІ [7, с. 11]. Наприклад, у квітні 2011 р. Голова Національного банку України С. Арбузов зазначав, що, за різними оцінками, сьогодні тільки на руках у населення зберігається понад $ 60 млрд і наголошував на важливості та необхідності перетворити ці кошти в інвестиційні ресурси [8]. Як зазначає А. В. Портнов [9], пріоритетність індивідів в економічних відносинах дає підстави вважати пріоритетними мотивації індивідуальних інвесторів у мотиваційному механізмі учасників інвестиційного процесу в цілому [9, с. 7]. Оскільки процес трансформації заощаджень в інвестиції відбувається через фінансові ринки, то створення для власників тимчасово вільних коштів (заощаджень) стимулів до того, щоб ці кошти потрапляли до фінансових посередників, а не залишались «на руках» у населення, є надзвичайно важливим [10, с. 10]. Отже, створення можливостей для дрібних інвесторів скористатися послугами ІСІ вирішує такі соціально значущі завдання: доступність до дохідних активів, доступність до дорогих активів, підвищена надійність, зниження ризиків за рахунок диверсифікації та управління інвестиціями кваліфікованим персоналом.