Узагальнення судової практики вирішення господарських спорів, пов’язаних із виконанням кредитних договорів, договорів застави, поруки, гарантії

Кухар В. І.
голова Харківського апеляційного господарського суду, кандидат юридичних наук

Афанасьєв В. В.
заступник голови Харківського апеляційного господарського суду, суддя, кандидат юридичних наук

Лакіза В. В.
заступник голови Харківського апеляційного господарського суду, суддя

Черленяк М. І.
секретар судової палати Харківського апеляційного господарського суду, суддя, кандидат юридичних наук

1. Загальні положення.

При підготовці цього Узагальнення були використані судові справи, розглянуті господарськими судами Харківської, Сумської та Полтавської областей, а також довідки місцевих господарських судів та статистичні дані щодо розгляду справ зазначеної категорії. З проведеного аналізу вбачається, що протягом 2010 р. господарськими судами Харківської, Сумської та Полтавської областей було розглянуто 621 справу зі спорів, пов’язаних із виконанням кредитних договорів, договорів застави, поруки, гарантії. Серед них: господарським судом Харківської області — 405 справ; господарським судом Сумської області — 87 справ; господарським судом Полтавської області — 129 справ.

Предметом позовних вимог у спорах цієї категорії були вимоги про: стягнення боргу за кредитом з боржника в національній валюті, стягнення боргу за кредитом з боржника в іноземній валюті; стягнення боргу шляхом звернення стягнення на заставлене майно боржника або майнового поручителя (за договором застави); стягнення боргу за кредитом солідарно з боржника та поручителя та ін.

За результатами розгляду зазначених вимог у 356 справах позов задоволено, у 184 справах у позові відмовлено. Припинено провадження у 34 справах. Залишено позов без розгляду у 47 справах. З них в апеляційному порядку переглядалися судові рішення у 191 справі. Серед них судові рішення господарського суду Харківської області — у 144 справах, господарського суду Сумської області — у 23 справах, господарського суду Полтавської області — у 24 справах. За результатами апеляційного перегляду скасовано судові рішення місцевих господарських судів у 26 справах, зокрема: господарського суду Харківської області — 19; господарського суду Сумської області — 4; господарського суду Полтавської області — 3. Залишено без змін судові рішення у 152 справах. У касаційному порядку переглянуто судові рішення у 75 справах. За результатами касаційного провадження у 58 справах судові рішення залишено без змін, у 12 справах — скасовано, а у 5 справах було змінено.

Підставами скасування рішень місцевих господарських судів переважно були порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Порушення норм матеріального права. Наприклад, у справі № 17/89-10 рішенням господарського суду Сумської області від 04.10.2010 позов ТОВ «Ж» до ВАТ Банк «Б» в особі Сумської філії про визнання договорів недійсними задоволено. Визнано недійсними кредитний договір № 019 від 27.07.2007 р. з усіма змінами та доповненнями до нього, а також іпотечний договір № 019 від 27.07.2007 р., укладені між ТОВ «Ж» і ВАТ Банк «Б». Із матеріалів справи вбачається, що 27.07.2007 р. між ВАТ Банк «Б» і ТОВ «Ж» (позичальник) був укладений кредитний договір № 019 про надання кредиту в формі кредитної лінії, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а відповідач зобов’язувався погасити заборгованість за кредитом, сплатити відсотки за його користування та інші платежі на умовах, передбачених цим договором. Для забезпечення виконання зобов’язань щодо погашення кредиту за договором кредиту 27.07.2007 р. між ВАТ Банк «Б» і ТОВ «Ж» був укладений іпотечний договір № 019, за умовами якого предметом іпотеки є нерухоме майно. Обґрунтовуючи свій позов щодо визнання недійсним кредитного договору, ТОВ «Ж» зазначило, що останній укладено в іноземній валюті, а також, що іноземна валюта за спірним договором використовувалась ВАТ Банк «Б» як засіб платежу без відповідної індивідуальної ліцензії, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги ТОВ «Ж», але колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася із зазначеним висновком та вказала, що основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 1 якого відносить надання кредитів у іноземній валюті до валютних операцій. Частиною 1 ст. 5 цього Декрету передбачено, що НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. При цьому генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (ч. 2 ст. 5 Декрету). Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (ч. 4 ст. 5 Декрету). Але на сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.