Проблемні питання оформлення спадщини за законом

Соботник Р. В.
студент ІV курсу юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Постановка проблеми. Спадкування – один із найважливіших інститутів цивільного права. Адже практично кожна людина, яка працює та примножує свої матеріальні статки, хоче після своєї смерті залишити це своїм дітям чи іншим особам. Сказане пояснює той факт, що інститут спадкування є одним із найстаріших інститутів цивільного права, який має свої сталі традиції, що сягають коренями римського права. Не випадково у Цивільному кодексі України (далі – ЦК України) питанням спадкування присвячена ціла книга – книга шоста «Спадкове право» [1].

Після смерті спадкодавця спадкоємці стають власниками спадщини не автоматично. ЦК України передбачає спеціальний порядок оформлення права на спадщину, без дотримання якого стати власником спадкового майна неможливо. І якщо у Цивільному кодексі Української РСР 1963 року питанням оформлення спадщини присвячено всього декілька статей (зокрема, статті 561, 562), у ЦК України порядку оформлення права на спадщину присвячена ціла глава 89. Однак, незважаючи на той факт, що оформлення права на спадщину більш детально врегульовано ЦК України, на практиці таке оформлення пов’язано з рядом проблем. Ці проблеми виникають переважно при спадкуванні за законом, оскільки за наявності заповіту спадкування стає більш визначеним і врегульованим з точки зору кола спадкоємців, які чітко зазначені у заповіті.

Слід відмітити, що оформлення права на спадщину є правом, а не обов’язком спадкоємця. Однак якщо у складі спадщини є нерухоме майно, то ч. 1 ст. 1297 ЦК України як виняток закріплює обов’язок спадкоємців звернутися до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Така позиція законодавця зумовлена тим, що право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця не з моменту відкриття спадщини, а з моменту державної реєстрації цього права. Тобто право власності виникає тоді, коли спадкоємець отримав у нотаріуса свідоцтво про право на нерухоме майно та здійснив державну реєстрацію цього права. На цей час державну реєстрацію права власності на нерухоме майно проводять бюро технічної інвентаризації (БТІ).

Враховуючи викладене, метою статті є дослідження деяких проблем, що виникають при оформленні права на спадщину за законом, та вироблення пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства з цього питання.

Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкування за законом відбувається у таких випадках: якщо спадкодавець не склав заповіт, якщо заповіт визнано недійсним, якщо спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від її прийняття, а також якщо заповітом не охоплене усе спадкове майно. Тобто фактично спадкування за законом можна поділити на дві групи: 1) власне спадкування за законом (у разі відсутності заповіту); 2) спадкування за законом, яке здійснюється внаслідок неможливості спадкування за заповітом, зокрема у разі, якщо: заповіт визнаний недійсним; спадкоємець за заповітом не прийняв спадщину або відмовився від її прийняття; заповітом охоплене не все спадкове майно.

Дії нотаріуса при оформленні спадкових прав можна виписати у певний алгоритм: 1) установлення часу та місця відкриття спадщини; 2) визначення підстав закликання до спадкування (спадкування за заповітом, спадкування за законом або відмова від прийняття спадщини); 3) перевірка складу спадкового майна; 4) провадження у спадковій справі; 5) видача свідоцтва про право на спадщину [5].

Більш поширеним є спадкування за законом, коли спадкодавець не складає заповіту. Саме такі випадки і будуть розглянуті у цій статті. Як зазначено вище, спадкоємець не стає власником спадкового майна автоматично. Для того щоб це відбулося, необхідно здійснити ряд правових дій, а саме: прийняти спадщину та оформити право на спадщину.

При цьому слід зазначити, що ЦК України передбачає право спадкоємця на відмову від прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1268 ЦК України). Тому прийняття спадщини є правом, а не обов’язком спадкоємців. Однак при цьому слід мати на увазі, що реалізація цього права та відповідно оформлення спадщини на нерухоме майно є обов’язковою умовою для його виникнення у спадкоємця. У статті 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийнято кількома спадкоємцями, свідоцтво про право на спадщину видається на ім’я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців [1]. Вказана норма є абсолютно вірною, оскільки забезпечує сталість та прозорість цивільно-правових відносин.

Свідоцтво про право на спадщину є процесуальним нотаріальним актом, який засвідчує перехід права власності на майно від спадкодавця до спадкоємців. Якщо ж спадкове майно підлягає обов’язковій державній реєстрації, то свідоцтво про право на спадщину виступає для спадкоємців як правовстановлюючий документ. Право на спадщину, не оформлене у нотаріуса, не може бути реалізоване, якщо майно згідно з чинним законодавством підлягає обов’язковій державній реєстрації. Адже зміна власника цього майна неможлива без перереєстрації права власності. Саме тому оформлення свідоцтва про право на спадщину є обов’язковим, коли об’єктом спадкування є будинок, квартира, дача, земля, гараж та інше майно, яке підлягає обов’язковій державній реєстрації [6, с. 207].

Згідно зі ст. 182 ЦК право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Як вже зазначалося, на сьогодні державну реєстрацію права власності на нерухоме майно проводять БТІ на підставі Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року за №7/5 [4]. У свідоцтві про право на спадщину БТІ проставляє відмітку про проведення державної реєстрації. Водночас слід відмітити, що 1 липня 2004 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» [3]. Згідно з цим Законом державна реєстрація здійснюється органом державної реєстрації шляхом внесення відповідних даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Зупинимося детальніше на строках, встановлених чинним законодавством України, для оформлення права на спадщину. Строк видачі свідоцтва про право на спадщину визначено у ч. 1 ст. 1298 ЦК України, яка передбачає, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців із часу відкриття спадщини.

Указаний процесуальний строк встановлено з урахуванням шестимісячного строку для прийняття спадщини, визначеного у ст. 1270 ЦК України. Такий строк надає нотаріусу можливість здійснити перевірку наявності підстав та відсутності перешкод для видачі спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину. Такими обставинами є: встановлення факту смерті спадкодавця; наявність спадкового майна та відсутність його обтяжень; встановлення часу і місця відкриття спадщини; встановлення кола спадкоємців (за законом та за заповітом); визначення частки у спадковому майні, що належить кожному зі спадкоємців тощо).

Однак, окрім загального строку в шість місяців, чинне законодавство встановлює інші спеціальні строки, після спливу яких спадкоємець може оформити свідоцтво про право на спадщину. Зокрема, ч. 1 ст. 1222 ЦК України до спадкоємців відносить дитину, зачату за народження спадкодавця, але народжену після його смерті. При цьому згідно із ч. 2 ст. 1298 ЦК України видача свідоцтва про право на спадщину та розподіл спадщини між спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини спадкодавця. Ця норма забезпечує участь дитини у розподілі спадкового майна та отримання нею своєї частки у спадщині.

Окрім цього, строк для оформлення свідоцтва на право на спадщину подовжується, якщо виникнення права спадкування в особи залежить від інших осіб, зокрема, від факту прийняття чи неприйняття спадщини або відмови від прийняття спадщини іншими спадкоємцями. У такій ситуації згідно із ч. 2 ст. 1270 ЦК України строк для прийняття особою спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Ще одним випадком, коли подовжується строк для оформлення права на спадщину, є спадкова трансмісія. Згідно зі ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, є меншим за три місяці, він подовжується до трьох місяців.

На жаль, у чинному законодавстві України не закріплено жодних юридичних наслідків, які можуть наставати у разі, якщо спадкоємець у встановлений законодавством шестимісячний строк прийняв спадщину, але не звернувся до нотаріуса після його закінчення за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Тобто спадкоємець може прийняти спадкове майно, у складі якого є нерухоме майно, користуватися ним, однак не оформляти свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, що призводить до певної невизначеності правового статусу такого майна.

Припустимо, після смерті спадкодавця, який не залишив заповіту, спадкоємцями є його дружина, мати та двоє дітей у рівних частках. До складу спадкового майна входить жилий будинок. Власником будинку був померлий чоловік, однак у цьому будинку ніхто не проживав, оскільки мати померлого мешкала взагалі окремо, а сам спадкодавець з дітьми та дружиною проживали у в іншому будинку. Якщо пройшло вже декілька років, і ніхто із спадкоємців не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, то право на спадщину згідно зі ст. 1268 ЦК України мають тільки дружина та діти померлого як такі, що постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Фактично, відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України дружина та діти померлого вважаються такими, що прийняли спадщину.

Однак за цілого ряду причин (відсутність коштів, часу тощо) дружина не звертається до нотаріуса із заявою про оформлення права на спадщину ні від свого імені, ні як законний представник своїх дітей. Причому така ситуація є досить поширеною, зокрема у селах, коли існує багато будинків, у яких нібито є власники (спадкоємці), однак право власності на них не оформлене належним чином. І хоча існує безумовний обов’язок спадкоємця оформити право на спадщину, у складі якої є нерухоме майно, проте, немає законодавчих гарантій виконання цього обов’язку. Це обумовлює невизначений правовий статус нерухомого майна та неможливість здійснення цивільно-правових угод щодо нього. Будинки стоять порожні, земельні ділянки не використовуються за призначенням, заростають хащами та чагарями. Однак визнати таку спадщину відумерлою неможливо, оскільки є спадкоємці, які проживали на момент смерті спадкодавця разом із ним, і згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину.

До того ж відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою — четвертою ст. 1273 ЦК України. Тобто власники майна фактично існують, але право власності на нього не оформлене. У ситуаціях, коли спадкоємцями є неповнолітні діти, це може призводити до порушення їхніх майнових чи житлових прав.

Така невизначеність тягне порушення і прав кредиторів як померлого спадкодавця, так і спадкоємця. Адже неможливо звернути стягнення на майно, правовий статус та власник якого не визначені. У цій ситуації кредитори змушені звертатися до суду з позовом про спонукання оформити спадщину.

Враховуючи викладене, буде слушним визначити у ЦК України часову межу оформлення права на спадщину тривалістю у три роки. Вважаю, що такого строку, який відповідає загальному строку позовної давності, буде достатньо для того, щоб оформити право на спадщину та підтвердити свої наміри виконувати обов’язки власника майна. Для неповнолітніх осіб цей строк доцільно продовжити до 5-ти років, а для обмежено дієздатних та недієздатних осіб його, як виняток, не варто застосовувати з метою недопущення можливості зловживання правом їхніми батьками, опікунами чи піклувальниками.

Тобто ч. 1 ст. 1297 ЦК України слід змінити і викласти у такій редакції:

«1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний негайно після закінчення строку для прийняття спадщини звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. У разі невиконання даного обов’язку протягом трьох років спадкоємець втрачає право на спадкове майно. У випадку пропуску з поважних причин цього строку він може бути поновлений судом за заявою спадкоємця.

Спадкоємці, яким на момент прийняття спадщини не виповнилося 18 років, зобов’язані звернутися до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно після досягнення ними повноліття, але не пізніше п’яти років.

Право недієздатних та обмежено дієздатних осіб на оформлення права на спадщину строком не обмежується».

Таке формулювання ч. 1 ст. 1297 ЦК України дасть змогу забезпечити сталість та прозорість цивільно-правового обороту, унеможливить існування нерухомого майна у неврегульованому правовому становищі, забезпечить права малолітніх та неповнолітніх осіб, а також обмежено дієздатних та недієздатних осіб.

Література
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.
2. Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року № 1540-VI (втратив чинність) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.
3. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Закон України від 1 липня 2004 року № 1952-IV// Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 51. – Ст. 553.
4. Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно: затв. наказом Мін-ва юстиції України № 7/5 від 7 лютого 2002 року // Офіц. вісн. України. – 2002. – № 8. С. 471.
5. Журавська В. Оформлення права на спадщину (пам’ятка) / В. Журавська // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2010. – Черв. – № 3(51).
6. Радзієвська Л. К. Нотаріат в Україні : навч. посіб. / Л. К. Радзієвська, С. Г. Пасічник ; за ред.Л. К. Радзієвської. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 528 с.