Попередній договір (коментар статті 635 ЦК та статті 182 ГК): особливості укладення на його підставі основного договору та правові наслідки ухилення (відмови) від його укладення

Томчишен С. В.
доцент кафедри цивільно-правових дисциплін та правового забезпечення підприємницької діяльності Харківського економіко-правового університету, кандидат юридичних наук

У попередньому номері журналу було розглянуто ряд окремих питань, пов’язаних із особливостями укладення попереднього договору, його змістом та формою. Однак поза увагою залишилося чимало питань, які останнім часом виникають при застосуванні цього договору і викликають не тільки теоретичний інтерес, а мають важливе практичне значення. У зв’язку з цим у статті будуть розглянуті питання, пов’язані з укладенням на підставі попереднього основного договору та способи захисту, які можуть застосовуватися у разі ухилення (відмови) однієї із сторін від його укладення.

1. Особливості укладення на підставі попереднього основного договору.

Попередній договір є строковим договором. Тому права та обов’язки за попереднім договором його сторони можуть здійснювати лише протягом встановленого ним терміну. Відповідно до припису ч. 3 ст. 635 ЦК зобов’язання за попереднім договором припиняється у двох випадках: 1) якщо у встановлений попереднім договором строк основний договір не буде укладено; 2) або якщо у цей строк одна із сторін попереднього договору не направить другій пропозицію про укладення основного договору.

Згідно з цим правилом визначається термін у часі, після спливу якого сторони попереднього договору втрачають право вимагати укладення основного договору. Такий термін закінчується в останній день строку, протягом якого повинен бути укладений основний договір. При цьому припинення зобов’язання за попереднім договором залежить від того, чи вчинялися упродовж цього терміну дії, спрямовані на укладення основного договору.

Застосовуючи ч. 3 ст. 635 ЦК, необхідно мати на увазі, що сформульоване у ній правило не зовсім точно відображає характер зобов’язання за попереднім договором. При буквальному тлумаченні ч. 3 цієї статті можна зробити висновок, що вона прямо не виключає припинення зобов’язання за попереднім договором у випадку, якщо одна із сторін своєчасно направить пропозицію про укладення основного договору, але до закінчення строку для укладення основного договору його не буде укладено. Зокрема, подібні висновки іноді можна зустріти у судовій практиці вирішення спорів, пов’язаних із укладенням на підставі попереднього основного договору.

Однак застосування цього підходу, зокрема у випадку, коли основний договір не було укладено через необґрунтовану відмову або ухилення однієї із сторін, суперечитиме призначенню попереднього договору — виконання ним спонукальної функції щодо укладення основного договору. В цьому разі добросовісна сторона фактично позбавлятиметься не тільки того, на що розраховувала при укладенні попереднього договору, а й права на судовий захист у разі безпідставної відмови або ухилення недобросовісної сторони від укладення основного договору. Тому при вирішенні питання про припинення зобов’язання за попереднім договором необхідно враховувати причину, через яку основний договір не було укладено.

Зобов’язання за попереднім договором не припиняється, якщо одна із його сторін направила другій пропозицію про укладення основного договору до закінчення строку, протягом якого його необхідно було укласти. У цьому випадку зобов’язання за попереднім договором може припинятися тільки у випадку, якщо основний договір не буде укладено з причин, які не пов’язані із ухиленням або необґрунтованою відмовою однієї із його сторін.

Зокрема, наведені обставини більш точно враховані законодавцем при формулюванні змісту ч. 4 ст. 182 ГК. У ній чітко закріплено, що зобов’язання за попереднім договором припиняється тільки у випадку, якщо до закінчення строку протягом якого сторони повинні укласти господарський договір, одна із сторін не надішле його проект другій стороні. У разі своєчасного надіслання проекту господарського договору закінчення строку, протягом якого він повинен бути укладеним, не може бути достатнім для припинення зобов’язання за попереднім договором.

Сторона попереднього договору, яка отримала пропозицію про укладення основного договору, зобов’язана відповісти на зроблену їй пропозицію. Цей обов’язок обумовлений взаємним характером зобов’язання за попереднім договором, оскільки його сторони не мають права на односторонню відмову від укладення основного договору. У статті 635 ЦК не передбачено строку для відповіді на пропозицію укласти основний договір. Тому строк для відповіді бажано зазначати безпосередньо у такій пропозиції або у попередньому договорі. Якщо цього строку не буде визначено, відповідь щодо укладення основного договору має бути надана протягом нормально необхідного для цього часу. В цьому випадку за аналогією потрібно застосовувати положення ч. 2 ст. 644 ЦК.

На відміну від коментованих норм ЦК, положення ГК передбачають чіткий строк для відповіді на пропозицію про укладення будь-якого господарського договору, в тому числі і на підставі попереднього договору. Згідно із ч. 3 ст. 181 ГК відповідь стосовно проекту господарського договору має бути надана у двадцятиденний строк після його одержання. При цьому за наявності у сторони заперечень щодо запропонованих умов протягом цього строку разом із підписаним проектом договору вона повинна надати також і примірник протоколу розбіжностей (ч. 3 ст. 181 ГК).