Право участі у господарському товаристві та його співвідношення із майновими правами учасника (засновника): на прикладі поділу спільного майна подружжя, один із якого є учасником господарського товариства

Томчишен С. В.
доцент кафедри цивільно-правових дисциплін та правового забезпечення підприємницької діяльності Харківського економіко-правового університету, кандидат юридичних наук

Право участі є одним із складових правомочностей, що охоплює поняття «корпоративні права». Утім питання про юридичну природу і зміст цього права сьогодні викликає чимало дискусій. Усі вони переважно стосуються оборотоздатності права участі та можливості його віднесення до майнових прав учасника (засновника) господарського товариства. Передумовою цього є використаний законодавцем підхід до формулювання його поняття. Зокрема, у ч. 1 ст. 100 ЦК право участі визначено як особисте немайнове право учасника товариства, яке не може окремо передаватися іншій особі. При цьому допускається добровільний вихід учасника, а також можливість його виключення із товариства (частини 2, 3 ст. 100 ЦК).

Припинення права участі, а також його перехід до інших осіб не властиві традиційному розумінню немайнового права, тісний зв’язок якого із особою виключає можливість позбавитися цього права або відмовитися від нього (ч. 3 ст. 269 ЦК). Використаний законодавцем підхід пояснюється необхідністю насамперед підкреслити значущість для суб’єкта права участі певного «зв’язку із юридичною особою» з метою зробити наголос на тому, що він не має майнового характеру. У зв’язку із цим таке право не може вважатися об’єктом цивільних прав, який є оборотоздатним, тобто може вільно відчужуватися.

У непідприємницькому товаристві такий зв’язок із особою полягає насамперед у наділенні учасника правом здійснювати управління товариством, яке є особистим немайновим правом. Воно здійснюється кожним із учасників спільно з іншими шляхом взяття безпосередньої участі в роботі найвищого органу управління (загальних зборах), формування компетенції та складу виконавчих органів, а також за допомогою інших правових механізмів впливу на роботу органів управління та діяльність товариства.

Однак «юридичний зв’язок» підприємницького товариства з його учасником має також майновий характер, який полягає в наділенні останнього правом на розподіл частини прибутку, а також майна товариства у разі виходу з нього або його ліквідації. У господарських товариствах право участі може переходити до інших осіб, якщо не окремо, то разом із майновими правами учасника. У зв’язку із цим доцільність існування конструкції права участі викликає ряд зауважень з огляду на те, що воно може переходити разом із часткою у статутному капіталі, а встановлення у законі заборони на його перехід до інших осіб призводить до штучного розірвання майнових та немайнових прав учасників господарського товариства.

При цьому сумнівність використаного законодавцем підходу та відповідно недосконалість положення ст. 100 ЦК обґрунтовуються, як правило, такими аргументами. Право участі фактично не існує як окреме суб’єктивне право, яке за своїм характером може бути віднесене до особистих немайнових прав. Таке право може відчужуватися іншим особам. При цьому воно може переходити до них у повному обсязі, що не є характерним для особистих немайнових прав, оскільки останні нерозривно пов’язані з особою. Право участі пов’язане із майновими правами учасника господарського товариства, що свідчить про його економічний зміст.

Разом із тим дискусія про оборотоздатність права участі деякою мірою має штучний характер, оскільки ст. 100 ЦК стосується не тільки підприємницьких товариств, діяльність яких спрямована на отримання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (ст. 84 ЦК). Ця стаття застосовується також до непідприємницьких товариств, які не мають на меті отримання прибутку для його розподілу між учасниками (ст. 85 ЦК). Тому правова природа та юридичний зміст права участі не можуть бути з’ясовані лише через його співвідношення та зв’язок із майновими правами учасника господарського товариства.

Водночас слід зазначити, що останнім часом відбувається зміна підходів до традиційної характеристики прав на немайнові блага та визнання економічного змісту й можливості відділення цих прав від особи. Така тенденція спостерігається, якщо не стосовно всіх, то щодо окремих немайнових благ, права на які забезпечують соціальне буття особи. Однак переосмислення розуміння конструкції «права на немайнове благо» викликане не стільки трансформацією немайнових прав у майнові, скільки необхідністю визнання за особою поряд із немайновими правами щодо благ, які мають для неї цінність, також прав майнового характеру. Так, наприклад, ст. 314 ЦК закріплює право кожного на свободу об’єднань у політичні партії та громадські організації. Вказане право належить до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття, перелік яких не є вичерпним. Втім зазначене право може бути реалізоване не інакше як через створення та (або) участь у політичній партії чи громадській організації. При цьому остання може створюватися шляхом об’єднання громадян для задоволення та захисту не лише соціальних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних інтересів, а також для задоволення спільних економічних інтересів (ст. 3 Закону України «Про об’єднання громадян»). Однак участь у такій громадській організації не означає, що права її учасників мають економічний зміст, а тому вони є оборотоздатними. Задоволення економічних інтересів є лише метою, задля досягнення якої особа може брати участь у громадській організації та метою діяльності такої організації.