Актуальні питання публічно-правових наслідків укладання приватноправових договорів

Бєлкін Л. М.
Голова Правління ЗАТ «Біт», кандидат технічних наук, старший науковий співробітник

Розподіл права на галузі — приватну й публічну — відомий ще з часів Давнього Риму. Згідно з формулою римського юриста Ульпіана, публічне право стосується становища держави, приватне — користі окремих осіб. Публічне і приватне право — це, з одного боку, суперечливі, а з другого — взаємозалежні галузі права [1].

Єдність і взаємозалежність публічного та приватного права пояснюється тим, що у будь-якому суспільстві відповідної епохи розвитку суспільства (хоча, звичайно ж, у різних пропорційних відношеннях) співіснують державні та особисті інтереси, тому «більш-менш розвинуте право може існувати і мати подальший розвиток тільки у двох відповідних сферах — публічного й приватного права. Причому рівень «досконалості» права в цілому, його «якість» значною мірою зумовлені тим, наскільки розвинутою є кожна із зазначених сфер, що вирішальним чином впливає і на розуміння права як такого, і на стан практичної юриспруденції.

Дисбаланс співвідношення приватного та публічного права і тим більше применшення однієї зі сфер (наприклад приватного права) призводять, окрім усього іншого, до деформації всієї правової системи країни, її однобічності, ущербності» [2, с. 218; 3, с. 221]. Крім того, як зазначається в роботі [4, с. 20], будь-який юридично узаконений приватний інтерес автоматично перетворюється на інтерес публічний. Отже, саме суспільство зацікавлене в належному врахуванні приватного інтересу. Тому дослідження різноманітних публічно-правових наслідків приватноправових відносин є актуальним.

Варто зазначити, що вказана проблема не є надуманою і має велике практичне значення, наприклад, у податковій сфері. Так, у роботі [5, с. 6] слушно звертається увага на те, що досить поширеною є ситуація, коли податкові органи під час складання актів перевірки із посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) зазначають про нікчемність правочинів (господарських зобов’язань) платників податків та відповідно донараховують податкові зобов’язання за господарськими операціями, вчиненими платниками податків за такими правочинами (господарськими зобов’язаннями).

Зміст приватноправових договорів та характер зобов’язань по них безпосередньо створюють публічно-правові наслідки. Однак єдиних підходів до теоретичного і практичного визначення пріоритетів у застосуванні норм приватного і публічного права на даний момент не вироблено. Яскравою ілюстрацією цього факту є дискусія, яка після прийняття Податкового кодексу України (далі — ПКУ) розгорнулася на шпальтах «Юридичної газети». Так, О. Поліводський [6, с. 1, 6–7; 7, с. 6] наполягає на тому, що при розгляді податкових наслідків укладання і виконання цивільноправових угод норми податкового законодавства повинні застосовуватися за наслідками, що визначаються цивільним правом; підстави, наслідки, види, порядок визнання недійсності правочинів визначаються не податковим, а цивільним законодавством. Ця позиція є концептуально близькою і автору цієї статті.

Водночас А. Нонко, А. Поляничко [5, с. 6; 8, с. 7] вважають, що критерії господарських операцій, які необхідні для визначення об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, встановлені саме податковим законодавством, а оцінка наявності цих критеріїв може здійснюватися й за допомогою цивільного чи господарського права. Слід зазначити, що на користь цієї позиції свідчить норма п. 5.2 ст. 5 ПКУ: «у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу». На можливість визнання недійсними договорів, які безпосередньо суперечать актам податкового законодавства, вказується у роботі [9]. Проте незалежно від доктринальних поглядів авторів, потрібне узгодження цих позицій, оскільки інше призводитиме до конфліктів, із можливими небажаними наслідками для сторін договорів. Окремі аспекти цієї проблеми розглядалися автором у його роботах [10–13 та ін.].

Метою цієї статті є дослідження окремих аспектів публічно-правових наслідків приватноправових відносин.

При здійсненні цього дослідження автор виходив із того, що в демократичній, соціальній, правовій державі (ст. 1 Конституції України) повинен забезпечуватися пріоритет приватного інтересу. Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Зазначені конституційні норми фактично гарантують дотримання пріоритету приватноправових інтересів над інтересами держави.