Ефективність звернення до Європейського суду з прав людини

Киричок А. В.
судовий розпорядник господарського суду Харківської області

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Однією із таких міжнародних судових установ є Європейський суд з прав людини, що діє згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка була прийнята 4 листопада 1950 р. та ратифікована Україною 17 липня 1997 р.

Більшість громадян України мають уявлення, як можна звернутися до Європейського суду, але вважають, що це можливо не для всіх, втім це твердження є помилковим. Згідно зі ст. 34 Конвенції, Європейський суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін (Країн, які ратифікували Конвенцію та стали її учасниками) порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються жодним чином не перешкоджати ефективному здійсненню цього права».

Станом на 1 липня 2011 р., як повідомив голова Європейського суду з прав людини Жан-Поль Коста на конференції у Києві, на цей час на розгляді ЄСПЛ перебуває понад 11 тисяч справ від громадян України, що становить 8 % від загальної кількості звернень до Європейського суду громадян, які мешкають в 47-ми країнах Європи.

Виходячи з положень, що встановлені ст. 35 Конвенції, а також ст. 55 Конституції України, особа може звернутися до Європейського суду тільки після того, як усі національні засоби захисту вичерпано та впродовж 6 місяців з дня постановлення остаточного рішення по справі. Щодо цього положення, виникає кілька питань, наприклад, деякі справи не передбачають можливості оскарження, такі, як притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, де рішення суду першої інстанції є остаточним, або рішення про заборону перешкоджати користуватися земельною ділянкою, де має місце тільки апеляційне оскарження. А після набрання чинності Законом України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI від 7 липня 2010 р., яким був створений Вищий спеціалізований суд з цивільних і кримінальних справ, звернення до Верховного Суду України обмежилось тільки окремим переліком справ, хоча саме Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі загальних судів.

Водночас не можна не враховувати Рішення Конституційного Суду від 12 липня 2011 р. № 9-рп/2011 у справі № 1-12/2011 за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції), в якому заявники просили суд визнати утворення та функціонування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ як одного з вищих спеціалізованих судів таким, що не відповідає частині другій статті 8, частині третій статті 125 Конституції України. Конституційний Суд не задовольнив жодного із запитів, а в пункті, що стосується утворення нового Вищого спеціалізованого суду, припинив провадження у справі на підставі пункту 2 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» — невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України. Це може спричинити деякі перешкоди для тих, хто бажає звернутись до Європейського суду, оскільки представник від держави може посилатись на ст. 35 Конвенції, що ще не всі національні засоби використані.

Європейський суд розглядає справи проти Держави, яка ратифікувала Конвенцію та порушила її, тому при зверненні до Європейського суду потрібно зазначати відповідачем саме Україну, а не той орган Держави, який порушив права. Згідно з правилом 34 Регламенту Суду від липня 2006 р., який прийняв Європейський суд з прав людини, офіційною мовою судочинства є англійська або французька, тому позови потрібно писати саме однією з цих мов, однак за мотивованим рішенням голови судової палати справа може розглядатись і мовою Держави, проти якої подано позов. Також у Регламенті, у правилі 36, зазначається, що сторони повинні бути представлені довіреними особами — це можуть бути адвокати або радники, які повинні володіти однією з мов судочинства, однак з дозволу голови палати як виняток можливо представляти самостійно свої інтереси (ч. 2 правила 37 Регламенту Європейського суду з прав людини).