Проблемні питання застосування судами норм матеріального права щодо виплати частки (вкладу) учаснику колективного підприємства

Cаракун І. Б.
кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Лабораторії корпоративного права НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України

На цей час в Україні продовжує своє функціонування низка колективних підприємств (далі — КП), основою діяльності яких є трудова участь його членів. Стаття 2 Закону «Про підприємства в Україні» [1] визначала, що колективне підприємство — це підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації. Закон «Про власність» [2] фактично визнавав саме колективне підприємство суб’єктом права власності, а Закон «Про підприємства» визначав ним трудовий колектив. Таке підприємство створювалося шляхом перетворення орендного або державного підприємства в колективне. Після втрати чинності цими законами правову основу регулювання правовідносин у сфері діяльності колективних підприємств становлять Конституція України [3] та Цивільний кодекс України [4], що визначено ст. 4 та ч. 3 ст. 5 цього Кодексу, а також статут підприємства в тій частині, де він не суперечить вимогам чинного законодавства.

Поряд із тим навіть у сучасних умовах розвитку вітчизняного законодавства не втрачають своєї актуальності практичні питання, пов’язані з діяльністю цих підприємств та їх майновою базою. Одним із таких є відносини щодо виплати вкладу члену цього підприємства у зв’язку з припиненням його трудової участі.

Як за часів дії законодавства, що втратило чинність, так і дотепер не припиняються дискусії навколо неоднозначного тлумачення положеннями Закону «Про власність» визначення розміру вкладу члена трудового колективу. Пунктом 2 ст. 23 Закону «Про власність» передбачалося, що розмір вкладу працівника в майні КП визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення, а на цей вклад нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом, виходячи з результатів господарської діяльності підприємства, і працівник, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємці померлого працівника мають право на отримання вартості вкладу.

При цьому законодавцем не було врегульоване питання щодо того, як повинен визначатися вклад — у вигляді ідеальної величини (частки або відсотка) чи у вигляді певної грошової суми. Так, провідний фахівець у галузі організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права І. М. Кучеренко, досліджуючи діяльність таких підприємств, дійшла висновку про те, що з аналізу ст. 23 Закону України «Про власність» випливає, що розмір вкладу члена КП визначається у грошовому еквіваленті і не може виражатися у процентах до загальної власності майна підприємства, оскільки у випадку прийняття на роботу нових працівників вони будуть позбавлені права на вклад, бо всі 100 % вкладів будуть розподілені між працівниками підприємства, які працювали на час створення КП, і це буде порушенням вимог ст. 23 Закону. Наведена думка висловлювалась автором неодноразово у проведених науково-правових експертизах [5; с. 208].

Аналізуючи судову практику з приводу вказаних питань, можна дійти висновку про неоднакове застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах в умовах дії чинного цивільного законодавства. Так, згідно з дослідженими матеріалами судових рішень щодо різних підстав припинення трудової участі в колективному підприємстві та стягнення вартості частки (вкладу) майна колективного підприємства встановлено, що позивачі не завжди розуміють, що саме є тим грошовим еквівалентом, який підлягає виплаті члену КП.

Наприклад, у справі за позовом М. О. В. до Колективного підприємства (далі — КП) громадського харчування позовні вимоги було заявлено: про стягнення вартості вкладу в майні підприємства, що належить йому в результаті прийняття спадщини від батька, який був учасником цього КП [6; 7; 8].

У інший справі за позовом Б. М. П. до Спеціалізованого колективного підприємства (далі — СКП) позовні вимоги було заявлено: про стягнення вартості частки, яку він набув у результаті укладання договорів про відступлення права вимоги з іншими засновниками, яких було виключено з цього товариства [9; 10].

Разом із цим суди при розгляді справ у спірних правовідносинах іноді застосовують ч. 3 ст. 358 ЦК і ст. 1218 ЦК України та при цьому виходять із того, що при виході з членів КП повинна виплачуватися вартість частини майна, пропорційна його частці у статутному фонді, з урахуванням вартості майна підприємства на час розгляду справи.