Підстави для розірвання договору роздрібної купівлі-продажу, стягнення неустойки за порушення строків усунення недоліків товару (або його заміни) та компенсації моральної шкоди: коментар окремих положень Закону «Про захист прав споживачів» та аналіз судової практики їх застосування

Томчишен С. В.
доцент кафедри цивільно-правових дисциплін та правового забезпечення підприємницької діяльності Харківського економіко-правового університету, кандидат юридичних наук

У попередньому номері журналу було розглянуто ряд окремих питань, пов’язаних із особливостями здійснення прав споживача у разі придбання товару неналежної якості. Однак поза увагою залишилося чимало проблемних питань, які останнім часом виникають при застосуванні положень ЦК та Закону України «Про захист прав споживачів». У зв’язку із цим у даній статті буде розглянуто порядок розірвання договору роздрібної купівлі-продажу за вимогою споживача, особливості заміни товару неналежної якості, підстави для стягнення неустойки за недотримання строків усунення його недоліків, а також підстави для компенсації моральної шкоди, завданої порушенням прав споживача.

1. Правові наслідки пред’явлення споживачем вимоги про розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми.

У результаті заявлення споживачем вимоги про розірвання договору у продавця виникає обов’язок повернути споживачу грошову суму, сплачену за товар, який містить істотний недолік. Проте висунення цієї вимоги не призводить до «автоматичного припинення» зобов’язання за договором роздрібної купівлі-продажу. Відповідно до вимог абз. 1 ч. 5 ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів» споживач зобов’язаний передати товар неналежної якості, який продавець повинен прийняти. Тому обов’язок повернути сплачені за товар грошові кошти виникає у продавця лише після передання споживачем неякісного товару (зустрічне виконання — ч. 1 ст. 538 ЦК).

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 709 ЦК забезпечення доставки (вивезення) товару є обов’язком продавця (виробника). Проте такий обов’язок передбачено не для всіх товарів. Правило цієї статті треба застосовувати з урахуванням положення абз. 2 ч. 5 ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів». Воно передбачає обов’язок продавця (виробника) оплатити витрати, пов’язані із доставкою тільки великогабаритних товарів і товарів вагою понад п’ять кілограмів.

Прямий обов’язок продавця забрати (вивезти) товар передбачено тільки у випадку відмови споживача від прийняття товару, якщо вона була висловлена в момент його передання, про що продавець повинен бути негайно повідомлений (ст. 690 ЦК). Споживач не набуває право власності на товар, від якого він відмовився, а тому продавець повинен розпорядитися цим товаром у розумний строк. Такий товар може перебувати у споживача на відповідальному зберіганні (ч. 1 ст. 690 ЦК). Однак прийняття товару на відповідальне зберігання може мати місце тільки у випадку, коли споживач має право відмовитися від договору або вимагати заміни товару, тобто у разі виявлення істотних недоліків.

Винятком із цього правила є випадок, коли передання товару відбувається в момент укладення договору купівлі-продажу. В даному випадку покупець може відмовитися від прийняття товару, який мав намір придбати, а відповідно — і від укладення договору купівлі-продажу. Зокрема, такий спосіб укладення договору роздрібної купівлі-продажу є характерним при організації продажу товарів методом самообслуговування або за зразками.

Повернення споживачем товару не може свідчити про обов’язок продавця негайно повернути отриману за нього грошову суму. В даному випадку необхідно застосовувати за аналогією правило абз. 1 ч. 6 ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів» щодо строків заміни товару з недоліком. Зокрема, відповідно до вказаної норми за наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі виникнення потреби в перевірці якості — протягом чотирнадцяти днів або за домовленістю сторін в інший строк. Тому продавець повинен повернути споживачу грошові кошти після спливу чотирнадцятиденного терміну, необхідного для вчинення дій із перевірки характеру та причин виникнення недоліків товару. Проте, якщо сплачені за товар кошти не будуть повернуті через ненадання споживачем товару, продавець не може вважатися таким, що порушує своє зобов’язання. У даному випадку можна вести мову про прострочення споживача, який вважається кредитором продавця (ч. 1 ст. 613 ЦК).

Зобов’язання за договором роздрібної купівлі-продажу вважається припиненим з моменту повернення споживачу грошової суми, сплаченої за товар. У цьому разі має місце розірвання договору за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 651 ЦК). У разі відмови продавця повернути грошові кошти договір може бути розірвано тільки за рішенням суду на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК із одночасним стягненням із продавця відповідної грошової суми. Якщо товар не було передано до моменту розірвання договору, споживач зобов’язаний повернути його продавцю відповідно до вимог ст. 1212 ЦК.