Спірні питання застосування законодавства у справах, пов’язаних із визнанням нечинними (недійсними) рішень органів Пенсійного фонду України про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату страхувальниками страхових внесків

О. С. Райда
директор «Провідної юридичної компанії "Правовий Олімп"», м. Полтава, адвокат

Застосування положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (надалі — Закон) та Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України (надалі — Інструкція) на практиці часто викликає ряд запитань.

Зокрема, у межах окресленої теми частина з них стосується вирішення питання щодо можливості застосування норм наведених нормативних актів на користь страхувальників, а не на користь органів, покликаних здійснювати державне регулювання та нагляд у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Особливо це має місце у випадках, коли органи Пенсійного фонду України допускають істотні порушення встановленого чинним законодавством порядку стягнення своєчасно несплачених страхових внесків та застосування фінансових санкцій і нарахування пені за несплату або несвоєчасну їх сплату страхувальниками, що часто стає причиною для безпідставного нарахування та стягнення фінансових санкцій і пені, і як наслідок неможливість у подальшому визначення страхувальниками дійсного зобов’язання зі сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Зокрема, вказані порушення ілюструє приклад, що є досить поширеним у діяльності органів Пенсійного фонду. Так, страхувальник має несплачене у встановлений термін зобов’язання зі сплати страхових внесків (недоїмку), яка виявляється за його звітами, або така недоїмка виявляється органами Пенсійного фонду за результатами документальної перевірки. Орган Пенсійного фонду не вживає заходів щодо його стягнення, як це передбачено законом: не надсилає страхувальнику, який має недоїмку, вимогу про її сплату (як це передбачено абз. 1 ч. 3 ст. 106 Закону), не надає таку вимогу до виконавчої служби для її примусового виконання (як це передбачено абз. 2 ч. 3 ст. 106 Закону) або не звертається до суду за її стягненням.

Не викликає сумніву, що така бездіяльність обмежує право страхувальника на передбачену законом можливість узгодження розміру недоїмки з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду право на оскарження вимоги в судовому порядку (абз. 3–8 ч. 3 ст. 106 Закону). Адже дотримання органами Пенсійного фонду встановлених зазначеними нормами процедур є необхідним для виникнення обов’язку страхувальника щодо сплати такої недоїмки. Зокрема, згідно з абз. 3 ч. 3 ст. 106 Закону лише протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов’язаний сплатити суму недоїмки та суму застосованих фінансових санкцій.

Тобто відповідно до цієї норми його обов’язок щодо сплати недоїмки та застосованих фінансових санкцій виконується протягом десяти днів від дати отримання вимоги про її сплату. Протягом цього часу страхувальник має право на її узгодження з органом Пенсійного фонду або оскарження в судовому порядку. При цьому оскарження рішення виконавчого органу Пенсійного фонду про нарахування пені та накладання штрафів зупиняє строки їх сплати до винесення вищим органом Пенсійного фонду або судом рішення у справі. Строки сплати фінансових санкцій також призупиняються до винесення судом рішення у разі оскарження страхувальником вимоги про сплату недоїмки, якщо накладення фінансових санкцій пов’язане з її виникненням або несвоєчасною сплатою (абз. 3 ч. 13 ст. 106 Закону).