Окремі питання сплати судового збору при поданні позовних заяв та скарг до судів загальної юрисдикції

А. О. Замченко
кандидат юридичних наук, помічник судді Апеляційного суду Сумської області, викладач Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ

Конституція України гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, юридичним особам та іншим суб’єктам правовідносин у разі виникнення спору можливість звернення до суду за його вирішенням. У відповідності з ч. 3 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 зазначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Втім, при зверненні до суду часто виникають певні обмеження. Так, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків. Наприклад, за даними Верховного Суду України, на розгляд до судів першої інстанції в порядку цивільного судочинства у І півріччі 2008 року надійшло понад 973 тис. справ та матеріалів, з яких 6,7 тис. заяв залишено без руху і надано строк для усунення недоліків, підставами для чого, поряд з іншими, стали несплата, часткова оплата або сплата на невірний рахунок позивачем, заявником судового збору [1].

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Слід підкреслити, що відповідно до ч. 1 ст. 293, ч. 1 ст. 324 ЦПК України, в яких наведено виключний перелік ухвал, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, оскарженню підлягають лише ухвали про повернення заяви позивачеві; ухвали ж про залишення позовної заяви без руху оскарженню не підлягають. Крім того, питання щодо розміру та порядку сплати судового збору є актуальним ще й тому, що його несплата, сплата у неповному розмірі або на невірний рахунок негативно впливає на строки розгляду цивільної справи. Також необхідно звернути увагу, що згідно з п. 5 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.

Відповідно до підп. «а», «д» п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 12 грудня 1993 року №7-93 розмір ставок державного мита із позовних заяв становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; із позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці) — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно з пп. 1–10 ч. 1 ст. 80 ЦПК України ціна позову визначається:
1) у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується;
2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування — вартістю майна;
3) у позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців;
4) у позовах про строкові платежі і видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки;
5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі — сукупністю платежів або видач за три роки;
6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — сумою, на яку змен- шуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;
7) у позовах про припинення платежів або видач — сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;
8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла — сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки;
9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, — дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, — не нижче його балансової вартості;
10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою всіх вимог.