Реалізація права на одержання дивідендів акціонерного товариства

І. Б. Саракун
кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Лабораторії корпоративного права НДІ приватного права і підприємництва АПрН України

Створення будь-якої корпорації зводиться до єдиної мети — одержання прибутку. Саме ж право на одержання дивідендів вважається переважним правом акціонера, тобто таким, що має найважливіше значення серед інших прав учасників. Поряд із тим недосконалість його правового врегулювання та зловживання у сфері його реалізації зумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Саме слово «дивіденд» не є суто юридичним і застосовується у повсякденному житті досить часто, що вимагає чіткого розуміння його змісту. Воно походить від лат. dividendus — те, що підлягає розподілу [1]. Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. (далі — ЗУАТ) дивіденд — це частина чистого прибутку акціонерного товариства (далі — АТ), що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів.

Право брати участь у розподілі прибутку (дивідендів) товариства та право одержувати частину (дивіденди) прибутку за своєю природою — це дві самостійні можливості, які не обумовлюють одна одну. Перше із них позбавлене економічного змісту, не може окремо передаватися іншій особі, а його здійснення опосередковується участю в управлінні товариством. Рішення про розподіл балансового прибутку приймають загальні збори акціонерного товариства, які скликаються правлінням акціонерного товариства для заслуховування і затвердження річного балансу і звіту про стан справ. Брати участь у загальних зборах мають право усі його акціонери незалежно від кількості та виду акцій, що їм належать. Проте право брати участь у визначенні напрямів розподілу прибутку належить не всім акціонерам. Зокрема, власники привілейованих акцій набувають це право, якщо така можливість передбачена (ч. 2 ст. 26 ЗУАТ) статутом товариства.

Порядок реалізації цього права детально прописано у ст. 30 ЗУАТ. Зокрема, установчі документи товариства мають містити відомості про порядок розподілу прибутків, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року. Право на одержання частини прибутку (дивідендів) мають особи, які були учасниками товариства на початок строку їх виплати. Учасник господарського товариства має право на одержання частини прибутку товариства пропорційно своїй частці у статутному (складеному) капіталі.

Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства. Для кожної виплати дивідендів наглядова рада АТ встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строк їх виплати. Дата складення переліку таких осіб не може передувати даті прийняття рішення про виплату дивідендів.

Товариство повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок та строк їх виплати. Протягом 10 днів після прийняття рішення про виплату дивідендів публічне товариство повідомляє про дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів фондову біржу (біржі), у біржовому реєстрі якої (яких) перебуває таке товариство. Згідно із ч. 2 ст. 30 ЗУАТ виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів АТ, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства. Такий строк є надто великим, наприклад, порівняно із Законом Російської Федерації «Про акціонерні товариства», згідно із ч. 4 ст. 42 якого він не повинен перевищувати 60 днів із дня прийняття рішення про виплату річних дивідендів [2, с. 232; 3, с. 62–66]. Тому строк їх виплати видається доцільним скоротити до 4 місяців. Адже такий тривалий термін виплати може спричинити цілий ряд інших проблем, наприклад, інфляцію.