Захист майнових прав суб’єктів приватного права в публічно-правових спорах у світлі рішень Європейського суду з прав людини

М. Л. Бєлкін
юрисконсульт Українського фінансово-промислового концерну, м. Київ, Лауреат премії академіка П. П. Михайленка

Проблемі статусу рішень Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) як джерела права присвячені праці багатьох авторів [1–3 та ін.]. Це питання має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Як зазначала Венеціанська комісія «За демократію через право», за умови обмеженості державних ресурсів набагато краще витрачати фінанси на проведення необхідних реформ, які допоможуть запобігати порушенням Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі — Конвенція), ніж сплачувати справедливу сатисфакцію тим особам, котрі вже потерпають від таких порушень [1, 4].

Ратифікація Конвенції Україною поставила перед країною завдання практичного застосування конвенційного права у повсякденній правовій діяльності. Найважливішу функцію правозастосування в державі здійснюють суди. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Тому питання фактичного застосування рішень ЄСПЛ в судовій практиці українських судів сьогодні є вкрай актуальним.

Проблемі застосування судами України безпосередньо Конвенції і рішень ЄСПЛ присвячена низка робіт [5–7 та ін.]. Як зазначає В. В. Лутковська [5, с. 30], з огляду на досвід інших країн можна прогнозувати, що при доцільному використанні Конвенції у практиці здійснення судочинства зменшиться і кількість звернень проти нашої держави до ЄСПЛ про порушення в Україні тих прав, що гарантуються Конвенцією. З цього питання в роботі іншого автора [6, с. 57] висловлюється погляд, що роль судового прецеденту ЄСПЛ у наш час є недооціненою та малозастосовною, але таке явище може бути швидкоплинним через появу нових досліджень у практичному напрямі. Свіжий погляд на прецеденти ЄСПЛ як джерела права дадуть можливість швидше наблизитись до європейських правових систем. Так, В. Г. Буткевич та В. Т. Маляренко [7] наголошують, що є важливим, щоб усі представники законодавчої та судової влади усвідомили, що Конвенція — це міжнародний документ прямої дії і будь-який громадянин може звернутися до суду з позовом про порушення його прав, передбачених Конвенцією. Державні органи і посадові особи зобов’язані застосовувати положення Конвенції та протоколів до неї і Держава несе відповідальність за порушення прав та свобод людини і громадянина. Суди повинні застосовувати у своїй діяльності Конвенцію, і знати її так само добре, як і Конституцію України та інші закони Держави, орієнтуватися на рішення ЄСПЛ і враховувати ці рішення з того чи іншого питання під час розгляду певної категорії справ.

З урахуванням цього темою даного дослідження обрано аналіз застосування рішень ЄСПЛ у судовій практиці Вищого господарського суду України (далі — ВГСУ) в майнових спорах суб’єктів приватного права з Державою. Зазначене питання вже частково досліджувалося в інших роботах [8].

У цьому контексті привертає увагу Постанова ВГСУ від 23.01.2007 р. у справі № 47/83, яка розглядалася за позовом прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до ТОВ та Севастопольської міської державної адміністрації про визнання недійсним договору оренди землі (джерело — [9]). В іншій подібній справі рішенням Господарського суду м. Києва, залишеним без змін Київським апеляційним господарським судом, у позові відмовлено. При прийнятті вказаних судових рішень суди виходили з того, що спірний договір оренди укладений на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України (далі — КМУ) від 8.10.2004 р. № 716-р «Про вилучення та надання в оренду земельної ділянки» (див. [10]), правовим наслідком якого стало розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1649-р «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Р." для будівництва та обслуговування бази відпочинку».