Особливості правового регулювання інститутів спільного інвестування

Слободян О. А.
юрисконсульт

В умовах ринкової економіки мобілізація і перерозподіл грошових коштів між учасниками економічних відносин здійснюються на фінансовому ринку, одним із сегментів якого є фондовий ринок. Ефективне проведення економічних реформ потребує довгострокових інвестицій, що обумовлює пошук нових шляхів залучення інвестиційних ресурсів у вітчизняну економіку. Економічні реформи важко назвати завершеними до часу створення ефективного спільного інвестування, що дозволяє залучити в економіку необхідні інвестиційні ресурси. Потенційними механізмами акумулювання та залучення інвестиційних ресурсів можуть стати інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди). У розвинутих ринкових економіках інвестиційні фонди поряд із страховими компаніями та недержавними пенсійними фондами вважаються одними з найбільш потужних інвесторів, які залучають та акумулюють кошти індивідуальних інвесторів, перетворюючи їх в інвестиційні ресурси. На цей час в Україні інститути спільного інвестування відіграють незначну роль у залученні інвестицій в економіку. Окремі з них досі не можуть оговтатись від наслідків світової фінансової кризи.

Метою цієї статті є дослідження правового регулювання інститутів спільного інвестування (ІСІ), виявлення його істотних особливостей.

Враховуючи новизну ІСІ, у вітчизняному цивільному праві відсутні комплексні дослідження, присвячені їх правовому регулюванню, що обумовлює актуальність цієї проблематики.

При детальному аналізі правового регулювання ІСІ можна визначити найбільш істотні особливості законодавства в цій сфері.

По-перше, законодавство зі спільного інвестування формувались шляхом рецепції зарубіжного законодавства. Як слушно зауважив Ю. С. Шемшученко, «зараз жоден скільки-небудь значний законопроект не приймається без врахування того, як це зроблено у сусідів» [22, с. 36]. Вказана тенденція не оминула й ІСІ, які важко назвати українським ноу-хау. При розробці його правової моделі використовувався досвід таких країн, як Велика Британія, ФРН, РФ, Франція, США та ін. Світовій практиці відомі інвестиційні фонди ФРН, взаємні інвестиційні фонди Італії, взаємні фонди інвестицій у Швейцарії, інвестиційні трасти в Японії, взаємні інвестиційні фонди США, пайові інвестиційні фонди (ПІФ) у Росії. Історія деяких світових аналогів вітчизняних ПІФ налічує майже століття. До корпоративних інвестиційних фондів (КІФ) належать взаємні фонди (mutual funds) у США, відкриті інвестиційні компанії (openended investment companies) у Великій Британії, інвестиційні товариства зі змінним капіталом (Societes Invesissments a Capital Variable) у Франції, акціонерні інвестиційні фонди в Росії. Оскільки фондовий ринок України є частиною світового фондового ринку та враховуючи глобалізацію фондових ринків, це означає, що тенденції розвитку світових інвестиційних фондів стосуються також і України.

По-друге, на даному етапі правовий режим ІСІ регламентується значною кількістю спеціальних підзаконних правових актів. Кодифіковані правові акти містять загальні положення про власність, цінні папери та ін., не конкретизуючи специфіку ІСІ. Так, скажімо, Цивільний кодекс України від 16.01.03. № 435-IV [23] містить норми щодо режиму спільної часткової власності, застосованої законодавцем при формуванні конструкції ПІФ, регулює відносини з управління майном, не виділяючи при цьому ПІФ як окремий об’єкт правового регулювання.

Основу правових актів, що регламентують діяльність вітчизняних ІСІ, становлять закони. Утім на законодавчому рівні держава не спроможна швидко реагувати на зміни у сфері спільного інвестування та динамічний розвиток ІСІ. Реагування здійснюється за допомогою підзаконних правових актів, які видаються переважно Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (Комісія). Тому особливість правового регулювання ІСІ полягає в наявності цілої системи підзаконних нормативно-правових актів. Законодавству у сфері спільного інвестування притаманна тенденція до «нашарування» нових нормативних актів на раніше діюче законодавство, що ускладнює процес його застосування на практиці.

По-третє, правові норми набули системного характеру. Загальноприйнято вважати, що головною умовою, яка перетворює сукупність норм у певну систему, є однорідність норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин. Однорідними слід вважати правові норми, які регулюють ділянку взаємопов’язаних суспільних відносин. Важливою ознакою системності законодавства у сфері ІСІ слід вважати наявність основного, системоутворюючого акта — Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.01. № 2299-III (Закон України «Про ІСІ») [10], який визначає зміст інших актів, що створюють структуровану систему в загальній системі права. Цей Закон заклав підвалини системного підходу до правового регулювання ІСІ. Системність виявляється також у розташуванні правових норм, їх взаємозв’язку. Так, наприклад, ст. 7 Закону України «Про ІСІ» визначає поняття КІФ, ст. 8 — порядок його створення, а ст. 9 — документи КІФ.