До питання взаємоузгодження системи адміністративно-господарського права та системи адміністративно-господарського законодавства

Пєтров Є. В.
кандидат юридичних наук, доцент

У вітчизняній науковій і публіцистичній літературі постійно наголошується, що ми живемо в епоху стрімкого розвитку та швидкої зміни суспільних відносин. І це дійсно так. Насамперед це пов’язано з науково-технічним прогресом, розширенням та поглибленням соціально-культурних засад сучасного суспільства, що природно викликає виникнення нових видів відносин як між приватними особами, так і між ними та державою. Зрозуміло, що чимала кількість із них потребує правового регулювання, яке є запорукою їх контрольованого розвитку та подальшого легального існування. Зазначені процеси, безумовно, відбиваються і на системі права, яка закономірно наповнюється новими нормами, з яких надалі можуть утворюватися правові інститути та галузі права. Отже, слід визнати слушною думку, що система права здатна інтегрувати нові елементи і піддаватись подальшій диференціації [1].

З огляду на викладене особливої наукової актуальності та практичної значущості набувають наукові дослідження, спрямовані як на вивчення процесу формування та змісту нових правових утворень, так і на встановлення їх співвідношення із системою вітчизняного права. Останнім часом цій проблематиці приділяють увагу такі вчені, як К. Бельський, Ю. Битяк, О. Болотіна, А. Комзюк, Р. Мельник, П. Пилипенко та ін., хоча водночас слід наголосити, що кількість подібних розвідок, наприклад, порівняно з кількістю підготовлених із зазначеної тематики за радянських часів, є, м’яко кажучи, незначною. Цей факт, власне, і пояснює те, що все ще залишається недослідженою значна кількість проблемних питань, пов’язаних із принципами формування системи українського права, її змістом, перспективами розвитку, напрямами узгодження із системою права країн Європейського Союзу тощо. Одним із таких є питання про систему адміністративно-господарського права та її співвідношення із системою адміністративно-господарського законодавства, яке саме і визначає мету цього дослідження.

Для досягнення поставленої мети вважаємо за необхідне проаналізувати категорії «система права», «система галузі (підгалузі) права», «система законодавства» та встановити їх співвідношення.

Регулювання питань взаємодії та взаємоіснування публічної адміністрації та суб’єктів господарювання, зрозуміло, є надзвичайно складною справою, позаяк є вельми багато точок зіткнення публічних і приватних інтересів у зазначеній сфері, що саме й пояснює існування величезної кількості адміністративно-господарських норм. З огляду на потреби правозастосування зазначені норми не можуть існувати хаотично. Усі вони мають бути чітко систематизовані з подальшим виділенням їх окремих груп та підгруп.

Зазначений процес в юридичній літературі дістав назву «систематика», за результатом якого виникають відповідні галузеві системи права. На цей процес очікує також адміністративно-господарське право, що має завершитися побудовою досконалої системи останнього.

На сьогодні в науковій літературі опрацьовано значну кількість матеріалу, присвяченого питанням систематики різних правових утворень: права загалом, окремих галузей та підгалузей права. Багато із здійсненого у цьому напрямі є основою і нашого дослідження, через що ми зобов’язані розпочати розгляд системи адміністративно-господарського права з аналізу питань більш загального порядку, зокрема, встановлення співвідношення між системою права та системою галузі (підгалузі) права, системою права та системою законодавства. На наш погляд, лише після цього можна буде дати відповідь на питання, що є одночасно назвою цієї статті.

Регулювання суспільних відносин, які виникають, змінюються та припиняються, здійснює значна кількість соціальних регуляторів. Соціологія вирізняє такі основні їх типи: звичаї, що нормалізують поширені способи групової діяльності; моральні норми — ідеологія певних суспільних способів існування індивідів; інституційні норми, які забезпечують задоволення найбільш важливих потреб соціальної групи, необхідних для її функціонування як цілісної одиниці; норми права, що закріплюють життєво важливі для суспільства типи соціальних відносин, а тому посідають провідне місце серед усіх перелічених регуляторів [2].

З огляду на викладене здається слушною наявна в науковій літературі думка, що для юристів своєрідною аксіомою є положення, згідно з яким право за своїм змістом повинно не лише відповідати природі соціально-економічного ладу, бути втіленням національної та світової культури й укладу життя народу, а й виступати універсальним регулятором поведінки та діяльності людей. Право за своєю формою має бути належно організоване та внутрішньо узгоджене, щоб не заперечувати себе через внутрішні неузгодженості. Право із цієї точки зору має являти собою специфічну юридичну регулятивну систему або володіти властивістю системності. Для вираження цієї якості права в юридичній науці використовують категорію «система права» [3, с. 208].