Корпоративні відносини як предмет цивільного права України

С. О. Бродовський
кандидат юридичних наук,
професор кафедри господарського та екологічного права
Прикарпатського юридичного інституту
Львівського державного університету внутрішніх справ, адвокат

Значне економічне зростання промисловості на початку ХІХ ст. дало поштовх до формування і розвитку корпоративних відносин, які сьогодні є невід’ємною частиною сучасного суспільства. Важливо зазначити, що економічні відносини хоча і започатковані та функціонують на основі економічних законів, проте їх державне регулювання здійснюється нормами права. Відтак, вони є правовими, а отже, їм властиві всі ті особливості, що притаманні й правовим відносинам.

Метою цієї статті є визначення правової природи та особливостей корпоративних відносин як цивільно-правових.

Іноді під корпоративними відносинами в юридичній літературі розуміють спільні (об’єднані, інтегровані) дії на основі загальної мети або поведінку, волевиявлення заінтересованих осіб, які об’єднані спільними зв’язками (правовідношеннями). При цьому корпоративні зв’язки (корпоративну участь) розглядають як механізми і форми об’єднання осіб між собою. Організаційну форму корпоративних відносин розглядають як систему корпоративних зв’язків, яка діє між учасниками таких відносин з певною метою та містить її складові елементи і функціональні зв’язки (управління) [1].

Згідно з п. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи [2].

Важливо підкреслити, що відповідно до положення п. 1 ст. 24 ЦК України фізичною особою є людина — учасник цивільних відносин. Таким чином, статус фізичної особи набувається безпосередньо із вступом у визначене цивільно-правове відношення. Так, наприклад, акціонер товариства є фізичною особою, а керівник такого акціонерного товариства — ні, оскільки перебуває у трудових відносинах із товариством.

Правосуб’єктність фізичної та юридичної особи розкривається через гіпотетичний критерій — презумпцію правоздатності й реалістичний критерій — здатність своїми діями набувати права та обов’язки.

Відповідно до п. 2 ст. 2 ЦК України до юридичних осіб також віднесені держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Для цих суб’єктів характерним є те, що вони реалізують свої повноваження через відповідні організації. У свою чергу згідно з п. 1 ст. 80 ЦК України сутність юридичної особи визначається через термін «організація», яка створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

У правовій літературі під організацією розуміють сукупність фізичних осіб, які здійснюють певну цілеспрямовану комерційну або некомерційну діяльність щодо майна, інформації, природних ресурсів та інших матеріальних благ, інтелектуальної власності.

Проте в ЦК України поряд із терміном «організація» використовується і «підприємство». У свою чергу, в ГК України широко вживаються терміни «установа» та «підприємство». Відомо, що підприємства і окремі установи є носіями статусу юридичної особи. В економічній, правовій літературі діловому обороті, побуті та законодавстві як за кордоном, так і в Україні часто вживаються терміни, що безпосередньо пов’язані з поняттям «організація», наприклад, «компанія», «фірма» тощо.