Правові наслідки розірвання договору за новим Цивільним кодексом України

О. Ю. Серьогін
кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного приватного
та митного права Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету ім. Тараса Шевченка,
директор Центру приватного права

Вимога сторони про розірвання договору, як один із способів захисту цивільних прав, передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України від 16 грудня 2003 р. (далі — ЦК), є за своєю природою перетворюючим позовом [1, с. 439]. При висуванні такої вимоги, на відміну від інших способів захисту, суттєвим для зацікавленої сторони є припинення дії договору в подальшому.

Оцінюючи перспективи такого способу захисту, за загальним правилом кредитор має врахувати те, у кого перебуває товар на момент винесення судом рішення про розірвання договору. Якщо у продавця, останній після розірвання договору має право розпорядитися ним за власним розсудом. У випадку, якщо товар було передано покупцю та у продавця немає відомостей про те, чи перейшов цей товар до третіх осіб (сумлінних набувачів), можливість реституції залежатиме від норм застосованого національного права [2].

В Україні зацікавлена у розірванні договору сторона, якщо інше не передбачено договором або законом (п. 4 ст. 653 ЦК), має чітко усвідомлювати наслідки: все отримане сторонами за договором до розірвання має у них залишитися. Отже, жодна сторона не має права вимагати повернення того, що було виконано, відповідно до прийнятих договірних зобов’язань, до моменту, коли відбулося таке розірвання. Таким чином, після винесення рішення судом про розірвання договору покупець, що одержав продану річ, повертати її продавцю не зобов’язаний.

У такому разі за продавцем зберігається право вимагати від покупця сплати обумовленої за договором суми, а також відшкодування збитків, спричинених розірванням договору (п. 5 ст. 653 ЦК), що, проте, не звільняє сторону, яка порушила зобов’язання за договором, від відшкодування заподіяних збитків на підставі ст. 22 ЦК. Варто також підкреслити, що застосування п. 4 ст. 653 ЦК не виключає дії загальних норм зобов’язань про наслідки, приміром, безпідставного збагачення (гл. 83 ЦК).

Більше того, положення ст. 653 ЦК окремого відсилання до норм гл. 83 ЦК не потребують, оскільки правила, що регулюють позадоговірні зобов’язання, мають загальний (генеральний) характер. Наприклад, якщо в договорі купівлі-продажу товару сторони встановлять, що право власності на товар переходить у момент одержання продавцем оплати за договором, то у випадку розірвання у зв’язку з істотним порушенням договору покупцем (наприклад, відсутність оплати) переданий товар підлягає поверненню як такий, що перебуває в чужому незаконному володінні (ч. 2 п. 3 ст. 1212 ЦК).

Проте редакція норми права ч. 3 п. 3 ст. 1212 ЦК з точки зору теорії та практики приватного права є грубою помилкою законодавця, зокрема: «Положення… (гл. 83 про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. — О. С.) застосовуються також до вимог про: …повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні» [3].

Розробники ЦК пропонували цю норму у такій редакції: «Оскільки інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами чи правовими актами і не випливає із суті відповідних відносин, правила… (гл. 81 про безпідставне збагачення. — О. С.) підлягають застосуванню також до вимог: …однієї сторони у зобов’язанні до іншої щодо повернення виконаного у зв’язку із зобов’язанням» (п. 3. ст. 1265 Проекту ЦК) [4].