Захист прав споживачів у сфері надання житлово-комунальних послуг

В. В. Сергієнко
кандидат юридичних наук,
завідувач кафедри правового регулювання економіки
Харківського національного економічного університету

Кожна людина для забезпечення й підтримки нормальної життєдіяльності має потребу в певних матеріальних і нематеріальних благах, інакше кажучи, відчуває нестачу чогось. Для того щоб задовольнити ці потреби, людина повинна виробити необхідні матеріальні й нематеріальні блага, тобто випустити певну продукцію та за умов ринкової економіки перевести у категорію товар.

У сфері товарного виробництва матеріальні та нематеріальні блага, необхідні для забезпечення життєдіяльності людини, виступають у ролі товарів, робіт і послуг. Враховуючи те, що зростання соціально-економічних потреб суспільства є стимулом для розвитку матеріального виробництва та сфери побутових послуг, захист прав споживачів є одним із основних напрямів соціально-економічної політики держави.

Уперше до проблеми захисту прав споживачів звернувся у 1962 р. президент США Джон Кеннеді, який вдало зауважив: «Споживачі, за визначенням — це всі ми. Споживачі — це найбільший економічний прошарок суспільства, що впливає майже на будь-яке приватне або державне рішення… Але це єдиний голос, якого найчастіше не чутно». У зв’язку із цим він проголосив так званий «Білль про права споживачів», у якому виклав чотири основних права споживача: право на безпеку і якість товарів та послуг; право на достовірну інформацію про товари та послуги; право бути почутим у разі пред’явлення споживчих претензій; право на відстоювання своїх споживчих інтересів у суді. Пізніше до цих базових прав було додано ще чотири: право на відшкодування збитків; право на споживче утворення; право на задоволення базових потреб; право на здорове навколишнє середовище.

У 1985 р. Генеральна Асамблея ООН затвердила «Провідні принципи захисту інтересів споживачів». Головні цілі документа — не допускати надходження недоброякісних товарів і послуг до споживача, надавати правдиву інформацію про товари та послуги, а також дати можливість створювати організації споживачів для вдосконалення ними своїх інтересів.

Захист прав споживачів усе більше стає справою не лише окремих держав, які на національному рівні регулюють відносини захисту прав споживачів, а і усього міжнародного співтовариства, що створюють асоціації, кооперативи і рухи споживачів, які у свою чергу утворюють міжнародні об’єднання типу «Єврокооп» — Європейське співтовариство кооперативів споживачів, та проводять активні дії щодо вдосконалення законодавства про захист прав споживачів на європейському просторі.

Україна як незалежна держава створила національне законодавство з приводу захисту прав споживачів, яке складається з Цивільного кодексу, Господарського кодексу, Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. та інших, але слід зазначити, що воно потребує подальшого вдосконалення.

В Україні вирішенням проблем захисту прав споживачів займалися і займаються сьогодні багато фахівців у цій сфері. Проте не всі питання у сфері захисту прав споживачів були вирішені до кінця послідовно та отримали належне закріплення у законодавстві. Це призвело сьогодні до їх загострення у суспільстві й протиставлення інтересів виробників і споживачів майже у всіх сферах спільного виробництва та споживання, особливо у сфері комунальних послуг.

Враховуючи те, що відносини, які складаються в процесі задоволення соціально-економічних потреб споживачів, є приватними, слід зазначити, що відносини між виробником та споживачем мають установлюватися на підставі договору, а договір повинен укладатися на основі свободи волевиявлення та свободи договору. Так, згідно з п. 3. ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочинну має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Тобто ніхто не має права примушувати особу до укладення договору, а при укладанні договору сторони мають рівні права.

Так, закони України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплозабезпечення» передбачають, що всі комунальні послуги надаються виключно за наявності договору, укладеного між сторонами у письмовій формі. Тому слід зазначити, що договір, який виникає на підставі публічної оферти, не може бути тим інструментом, що регулює відносини з приводу надання комунальних послуг, через те, що такий договір вважається укладеним усно, а згідно з п. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Стаття 4 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі — Закон) встановлює, що під час придбання товару та споживання послуг споживач має право на належну продукцію та обслуговування, а також на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, яка має бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Інформація про надання житлово-комунальних послуг згідно зі ст. 15 Закону України має містити: назву товару, послуги; найменування нормативних документів, вимогам яких має відповідати послуга; дані про ціну (тариф), умови та правила надання послуг; гарантійні зобов’язання виробника (виконавця); найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача. Також виконавець, який надає послуги, повинен обов’язково вказувати ціну послуги.

Таким чином, ст. 15 Закону встановлює що при наданні житлово-комунальних послуг особа, яка їх споживає, повинна отримати всю інформацію стосовно якості цих послуг, тому слід зазначити, що у публічної оферти про надання побутових послуг «Жилкомсервісом», яка була опублікована у газеті, не було надано інформації щодо істотних умов (ціна, якість). Виходячи з цього, слід зазначити, що вона не відповідає п. 1 ст. 641 ЦК України щодо пропозиції укласти договір (оферту), а у такому випадку цю пропозицію слід розуміти як рекламу, адресовану невизначеному колу осіб, а тому зобов’язань щодо «Жилкомсервісу» у споживача не виникає.

При наданні житлово-комунальних послуг виконавець, виробник згідно зі ст. 6 Закону зобов’язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати про неї інформацію. При здійсненні теплопостачання та постачання гарячої води варто визначитись із критерієм якості цих послуг. За критерій якості надання комунальної послуги з теплопостачання зараз береться температура у приміщенні. Якщо температура у приміщенні відповідає критерію «не нижче 18 °С», то послуга вважається наданою і повинна бути сплаченою за діючим тарифом. Керуючись БНіП 2. 01. 01.-82 (Будівельна кліматологія і геофізика), температура у приміщенні не може бути використана для оцінки якості надання послуг з теплопостачання, тому що у різних будівлях та спорудах для опалення однакової площі може споживатися різна кількість теплової енергії — різниця може становити 40–60% тільки за рахунок різних матеріалів будівель. Також, на наш погляд, треба враховувати тепловий ефект від роботи всіх електричних приладів у будинку під час їхньої роботи, отже, вони також впливають на температуру в приміщенні.

На практиці при теплозабезпеченні будівель та споруд згідно із Законом України «Про теплозабезпечення» графік температури теплоносія встановлює товаровиробник за згодою органів місцевого самоврядування залежно від зовнішньої температури повітря, що не дає можливості визначитись споживачеві, якими є якість та кількість послуги, яку він отримує. Тому слід зазначити, що споживач при укладанні договору надання побутових послуг з теплозабезпечення не бере участі у його укладанні, а у цьому випадку має право тільки приєднатися на тих умовах, які запропонував по¬стачальник (виконавець), що порушує права та інтереси споживача і, у першу чергу, свободу волевиявлення та свободу договору (ст. 627 ЦК).

Для дотримання прав та законних інтересів споживачів при наданні житлово-комунальних послуг важливо визначитися щодо виду договору, а від виду договору залежить і порядок його укладення.

При наданні житлово-комунальних послуг, враховуючи наявність інтересу як постачальника (виконавця), так і споживача, зобов’язання одної сторони до іншої з нічого не виникають. Отже, при виборі договору слід звернути увагу на те, що він опосередкує та враховує інтереси і права всіх сторін. Слід зазначити, що при використанні публічного та типового прав при наданні комунальних послуг законні права та інтересі споживачів порушуються. По-перше, одна зі сторін, споживач, не бере участі в укладанні договору, а якщо і бере, то тільки на тих умовах, які висунув виконавець, постачальник (оферент). По-друге, при наданні послуг у сфері теплозабезпечення постачальник (виконавець) не надає повної інформації щодо предмета договору. По-третє, договір направлений на надання житлово-комунальних послуг, є консенсуальним та вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всіх умовах договору, тому він має бути укладений тільки у письмовій формі, на що прямо вказує Закон України «Про житлово-комунальні послуги».

Розглядаючи питання стосовно правомірності підстав виникнення зобов’язань споживачів житлово-комунальних послуг м. Харкова щодо створеного КП «Жилкомсервіс», яке виникло у споживачів зі слів керівництва «Жилкомсервісу» та м. Харкова, на підставі публічного договору, опублікованого у газеті, слід зазначити: згідно зі ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона бере на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Отже, КП «Жилкомсервіс», опублікувавши у газеті пропозицію, виступило як підприємець щодо укладення з ним договору. Керуючись нормами ЦК України, є очевидним, що у даному випадку зобов’язання споживачів житлово-комунальних послуг стосовно КП «Жилкомсервіс» не виникають, а враховуючи те, що у Законі України «Про житлово-комунальні послуги» чітко визначено, що договір про надання житлово-комунальних послуг має бути укладений у письмовій формі, то акцепт публічної оферти шляхом здійснення конклюдентних дій неможливий (п. 2 ст. 205 ЦК України).

Враховуючи те, що КП «Жилкомсервіс» створено для надання житлово-комунальних послуг і всі мешканці мають укладати угоди щодо надання послуг тільки з ним, варто зазначити, що це є ознакою монопольного становища. В такому випадку слід зазначити, що надання послуг, які вказані у газеті, на умовах КП «Жилкомсервіс» є порушенням прав споживача, тобто відсторонення від участі в укладанні договору та дискримінації його як споживача. Тому антимонопольний комітет, на наш погляд, повинен визначитись із законністю створення КП «Жилкомсервіс», а враховуючи те, що в цьому випадку він є монополістом на ринку надання житлово-комунальних послуг, — перевірити порядок формування цін на ці послуги.

Споживачеві як замовнику цих послуг при вирішенні спірних питань слід знати, хто несе відповідальність і якою мірою за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов’язань, тому правовий статус створеного підприємства «Жилкомсервіс» має дуже важливе значення. «Жилкомсервіс» створений у формі комунального підприємства, тому важливо знати деяку інформацію щодо майнового стану підприємства і як це підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями.

Стаття 169 ЦК України регулює відносини щодо участі територіальних громад у цивільних відносинах. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи як публічного, так і приватного права, але слід зазначити, що створене підприємство не несе відповідальності по зобов’язаннях територіальної громади, так само, як і територіальна громада не несе відповідальності по зобов’язаннях створеного ним підприємства. Тому варто з’ясувати питання щодо майна. Враховуючи те, що КП «Жилкомсервіс» — юридична особа, тоді воно повинно мати своє відокремлено майно та статутний фонд підприємства, але незрозуміло, в якому розмірі та в якому порядку воно несе відповідальність перед кредиторами. В разі якщо майно КП «Жилкомсервіс» надане у право оперативного управління, тоді невідомо, хто буде нести відповідальність по зобов’язаннях та у який спосіб це буде відбуватися.

Отже, якщо КП «Жилкомсервіс» створене як публічна юридична особа для здійснення контролю за діяльністю діючих комунальних підприємств, тоді незрозуміло, чому воно укладає угоди від свого імені, а якщо воно створене для здійснення підприємницької діяльності, тоді знову залишається незрозумілим, яким чином підприємство надаватиме ці послуги за відсутності виробничих фондів та людських ресурсів. Крім цього, при наданні деяких послуг згідно зі ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» підприємство має отримати спеціальний дозвіл (ліцензію), а для ії отримання суб’єкт підприємництва повинен виконати ліцензійні умови, які без наявності виробничих фондів виконати неможливо.

Таким чином, для забезпечення захисту своїх прав споживачі повинні брати участь в укладанні договору, який має бути укладений у письмовій формі. Опублікування публічної оферти не покладає жодних обов’язків на споживача, а при утворенні КП «Жилкомсервіс» територіальна громада повинна була надати повну інформацію щодо створеного підприємства.

Література

1. Конституція України // ВВР України. — 1996. — №30. — Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. — 480 с.
3. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» вiд 24. 06. 2004 р. № 1875-IV.
4. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. — 2-ге вид. перероб. та доп. / За ред. О. В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2006. — Т. 2. — 1088 с.